вчора відбувся щорічний концерт Сурганової в Києві. І я звісно не могла пропустити таке дійство.
Почалося все з новенької пісні:
Вот он, мой первый мужчина,
растерянный, обнажённый,
сделанный богом из глины,
из глины необожжённой.
Не бог мужчин обжигает —
мужчин обжигают жены,
а бог, он жёнам мешает —
мужчина необожжённый
угодней богу. Но жёны
огонь в печи разжигают,
суют мужчин обнажённых
в печь, и дотла обжигают.(ст. Вери ПАвлової)
а ще новенька гумористична пісня «про шоколадку»
а далі найкращі пісні за 7 років існування:
Неужели не я, Не бойся милая, Далеко, Забирай, Золотое пятно, Жанета, Д'Арк, Корабли(тут мене винесло взагалі), Ворон, Ты, Ворон, Весна і Апрельская и Белая на біс. Якщо я щось забула вибачайте. А ще були вірщі — Бродського наприклад (Бабочка)
Зала була повна — Света раділа такій атмосфері наостанок всі вже стояли, хлопали, танцювали, співали, навіть плакали. Вона так ы сказала: Киев ну и драйв — вы самые самые — Москва на втором месте.
Ну а я мала квиток далеченько але з гарним обзором і не менш паганим звуком — з доброзичливими сусідами з якими я після пісні «Корабли» вже танцювала, співала, плескала в долоні і відривалась як могла. Це було супер. Особливо коли дозволяєш емоціям вийти на зовні.

P.S. творчість Сурганової і Оркустру — здатна виказити глибинні почуття душі — от слухаєш і думаєш от якби він/ вона зрозуміли, послухали, вняли от тут, і тут, і тут — все було б круто — але багато людей якщо й усвідомлюють текст, то не пропускають його, а якщо й пропускають його, то по більшій мірі вважають його лише почуттями творців.
Варіант «шоколадки» але в нас ще була з історєю і без помилок))